logo

Увійти

"Повернення на мапу" – це історія поновлення Литвою незалежності, історія періоду від 50-х років минулого століття і до вступу країни у Європейський Союз. У картині використано документальні кадри й реконструйовані відео фрагменти, а також зібрано спогади всесвітньо відомих дипломатів, політиків, журналістів та митців, які активно виступали за відновлення незалежності Литви.

Найбільші заслуги у просуванні литовського питання у післявоєнний час належать члену Європейського парламенту Отто фон Габсбургу. У фільмі останній спадкоємний принц Австро-Угорщини пригадає, як прийнята за його ініціативою резолюція Європейського парламенту 1983 року оголосила світовій спільноті про окупацію Балтійських країн. А ось канцлер Західної Німеччини Конрад Аденауер стверджував, маючи на увазі проблему країн Балтії, що не можна говорити про вільну Європу та Європейський Союз, доки лишилися люди по той бік залізної завіси. Про це у стрічці згадає литовський дипломат Вітаутас Дамбрава.

Спогадами поділиться й литовський композитор Кястутіс Антанеліс, який поставив рок-оперу "Ісус Христос – суперзірка". Мистецтво і тоді було формою спротиву, тож щоб завадити репетиціям першої постановки опери у Європі, місцева влада вимикала електрику в усьому кварталі.

Та, попри відсутність одностайної підтримки, Литві вдалося відновити свою незалежність. Першою цей статус визнала Ісландія. У стрічці колишній міністр іноземних справ Ісландії Джон Болдуін Ганнібалсон розповість про своє бачення тривалого зникнення Балтійських країн зі світової арени. А британський журналіст Едвард Лукас, який першим отримав литовську візу, поділиться досвідом людини, яка переповідаючи новини в один момент сама стала новиною для світу.

У фільмі є документальні кадри протестів 80-х років, підняття литовського прапора у парламенті, ланцюгів єдності заради незалежності держави. Але творці картини зосередилися саме на свідченнях учасників подій. Про історію створення "Повернення на мапу", концепцію й нинішню його актуальність в інтерв’ю розповіла автор ідеї, литовська журналістка Ріта Мілюте.

Хто був ініціатором створення документальної стрічки?

Мені завжди хотілося закарбувати спогади тих людей, які стояли біля витоків відновлення незалежності Литви. Коли Міністерство закордонних справ Литви оголосило конкурс на створення фільму про вступ країни до Європейського Союзу, я усвідомила, що цей вступ і був як довгий шлях назад, у Європу, з карти якої Литва не за своїм бажанням мусила зникнути на тривалий час. Довго не розмірковувала – описала ідею сценарію, представила концепцію на конкурсі, і ми з командою отримали фінансування.

Як відбувалися зйомки?

Процес був доволі хаотичним. Повністю присвятити себе зйомкам могли тільки ми з журналісткою Егле Рашимайте і двома операторами. Журналісти Евалдас Петраускас і Реймантас Валуцкас роботу над фільмом поєднували з основною роботою в службі новин, а служба новин нагадує організм, який постійно змінюється, попри плани і графіки. Інтерв’ю ми зняли за кілька місяців, але домовленості з політиками, дипломатами і видатними діячами зайняли більше часу.

До стрічки увійшли документальні кадри, сучасна реконструкція подій, спогади литовських і зарубіжних політиків, дипломатів, митців. Чому обрали саме такий формат?

Бюджет фільму був "економ-клас", тому і реконструкцій вдалося зробити менше, ніж хотілося б. Список співрозмовників доповнювався після прочитання цікавих мемуарів чи проведення поточних інтерв’ю. Оскільки я журналістка, жанр саме такої репортажної документалки навіть не обговорювався. Я взагалі не сприймаю "документику" без закадрового тексту. Деякі кадри я б із задоволенням змінила, наприклад, показ фото на "живе" інтерв’ю, але і без того фільм вдався. Реальність часто коригує наші плани та очікування.

Які джерела інформації, крім спогадів активних діячів того часу й архівних кадрів, використовували?

Вже згадані мемуари, стенограми доповідей і промов, відеоархіви, як особисті, так і взяті з фондів Литовського телебачення, агентства Рейтер, Європейського Парламенту, Грузинського телебачення. Не все, що передивилися, потім використали, але обрали найцікавіше.

Яка з історій, розказаних під час інтерв’ю, справила на Вас найбільше враження?

Мабуть, це не стільки самі історії, скільки люди. Колишні міністри закордонних справ Данії та Ісландії – це кожній "маленькій країні" найкращий приклад того, що навіть найменший камінець може перекинути найбільшу валку. Вітаутас Дамбрава, колишній працівник "Голосу Америки", розповідав про події півстолітньої давнини з такою точністю, що досі заздрю його пам’яті…

У чому, на Ваш погляд, актуальність фільму-історії відновлення незалежності Литви сьогодні?

Історію не можна забувати, вона вчить, що незалежність – це не дар Божий, в неї потрібно не тільки вірити, а й відстоювати. А втратити не борючись дуже просто, і таке з Литвою уже траплялося. Навряд чи фільм покликаний навчати когось, але досвід моєї країни показує, що можливо все. Навіть якщо здається, що увесь світ забув, завжди лишається той, хто повірить і допоможе.

Литва підтримує Україну у нинішній ситуації. Ви згодні з тим, що Україна зараз теж переживає етап повернення на карту?

Ба більше, я належу до тих людей, які впевнені, що Україна сьогодні бореться за те, щоб і Литва в тому числі не зникла з карти Європи ще раз.

Джерело: Перший Національний

Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі в даній статті.

„Mes skrisime į Lietuvą!“, – šiuos žodžius prieš 80 metų ištarė Steponas Darius ir Stasys Girėnas... Mieli tautiečiai...

2002-2011 metais prie LKVC „Gintaras“ veikė lietuvių kalbos ir etnokultūros sekmadieninė mokykla 2002-2011 metais pri...

Sekmadienį, rugsėjo 14 d., 18 val., Vilniuje, Užupyje, „Užupio meno inkubatoriaus“ (Užupio g. 2A) Renginių salėje įvyks ...