logo

Увійти

ІСТОРІЯ ЛИТОВСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Археологічні знахідки свідчать, що язичницька культура Литви була частиною культури балтських племен. Майстри-язичники виготовляли прикраси, зброю, будували. Ті зразки, що збереглися до наших днів, надають відповіді на безліч питань науковцям, які шукають корені національної культури.

Литовська культура не була ізольованою. Вже у XIV столітті Литва широко відкрила двері європейським творцям, майстрам витончених ремесел. З часів середньовіччя, особливо пізнього, до наших днів надійшло багато об'єктів культурної спадщини: Вільнюське старе місто, що внесено до списку спадщини UNESCO, Тракайський замок, замок Гядімінаса, старі міста Каунаса, Клайпеди, Кядайняй.

Литва відома великою кількістю та різноманітністю замкових пагорбів [piliakalnis, пілякалніс], на яких стояли дерев'яні оборонні замки. З цими пагорбами пов'язані легенди, у яких розповідалось про маєтки, що пішли під землю, бездонні колодязі. Замкові пагорби стали невід`ємною частиною литовського краєвиду.

Разом з мовою предків з давніх часів до нас надійшли мистецтво та ремесла. Особливо глибокою традицією є виготовлення хрестів. Цей унікальний різновид литовського народного мистецтва внесений UNESCO до списку “Мовної та нематеріальної спадщини людства”. Їдучи Литвою, в очі впадає велика кількість дерев`яних, кованих хрестів, дерев`яних стовпів, каплиць. Вони поставлені на перехрестях, у лісових галявинах, у садибах і нагадують важливі для Литви або для людини, яка їх поставила, події, охороняють від зла, піднімають очі мандрівника до неба, а серце – до молитви. Відомими майстрами цього мистецтва є Й. Бєляускас, В. Браслаускас, Бр. Бурачас, Й. Дзідавяцкас, Н. Моцкус, Й. та К. Орвідаси, однак, майже у кожному литовському селі можна знайти свого майстра.

Після укладення Унії між Великим Князівством Литовським та Польським Королівством література у Литві створювалась тільки польською та латинською мовами. Цей час подарував людству великих поетів – Сарбевія, Хусовіана та багатьох інших. Згадки про їх життя та роботи й сьогодні залишилися у Вільнюському університеті, прекрасному за своєю архітектурою, який знаходиться у самому серці столиці і заслужено називається колискою національної культури, що виховував нових корифеїв литовської культури.

У XVIII ст. розпочалось національне відродження, писати стали литовською мовою. Великі сховища литовських бібліотек зберігають роботи інтелігентів того часу.

Регіональні відмінності литовської культури відображають складну історію держави: відрізняються культури Малої та Великої Литви, самобутністю та прекрасними діалектами відрізняються регіони Великої Литви – Аукштайтія, Жямайтія, Дзукія, Сувалкія. Тому Литва заслужено пишається глибинними фольклорними пластами: різнобарвним одягом, вигадливими піснями, численними казками та оповіданнями, дзвінкими діалектами.

Необхідно зазначити, що литовська мова унікальна тим, що це одна з двох мов, що залишись у вжитку, котра належить до балтських мов індоєвропейської групи. Інші, якими розмовляли у середньовіччі пруси, ятвяги, померли разом із знищенням людей, які ними розмовляли... Наразі є близько 3 млн. людей, які розмовляють литовською мовою. Основними діалектами литовської мови є аукштайтійський та жямайтійський, котрі почали формуватись у XIII ст. Перша писемна пам'ятка литовської мови – “Катехізис” Мартінаса Мажвідаса, що був виданий у 1547 році в м Караляучюс, сьогоднішньому Калінінграді. У XVIII ст. з'явився перший оригінальний твір литовської поезії – поема Крістійонаса Донєлайтіса "Літа" [Metai].

У литовському фольклорі багато ігрових елементів. Може тому однією з пріоритетних сфер литовської культури є театр. Театр зародився у дуже давні часи. Гра проявлялась у різноманітних формах, у садибах, дворах і, навіть, у костьолах. Схильність до символічного показу реальності залишилась дотепер – Литва багата прекрасними режисерами, акторами, професійними та аматорськими театрами, які можна знайти у найглибшій провінції. Театри високо цінуються, до них прикута увага глядачів. Литовські театри мають міжнародне визнання і щиро діляться своїми творцями з іншими сценами великих театрів. Прізвища талановитих режисерів О. Коршуноваса, Е. Някрошюса, Р. Тумінаса часто з`являються не тільки в литовській, але й у світовій пресі.

Литовців здавна називають співучим народом. Ліризм та мелодійність литовських народних пісень й сьогодні є невичерпним джерелом для композиторів та виконавців. Досягнення литовських музикантів мають велике міжнародне визнання. Музиці вже не вистачає місця у концертних залах, вона виливається на вулиці міст. Класика, рок, джаз поєднуються, доповнюють один другого, а іноді звучать джерелом чистого жанру – фестивалями. Широко відомі фестиваль класичної музики “Музична осінь”, Вільнюський фестиваль, фестивалі хорів, джазові фестивалі у Каунасі, Вільнюсі, Клайпеді, Друскінінкаї, які перетворюються на свята міста і збирають велику кількість слухачів та виконавців як з Литви, так і з усього світу. Список грандів сцени, прекрасних музикантів, співаків та диригентів нескінченний: П. Гєнюшас, П. Вішняускас, М. Рубацкіте, С. Стоніте, С. Трімакайте, В. Норейка, С. Сондецкіс, П. Рінкявічюс, Й. Домаркас... Частина з них не тільки бере участь у концертах, але й навчає молодь таємницям творчості у художніх академіях Литви та за кордоном. Віртуозністю творців та виконавців литовської музики насолоджуються слухачі у найвіддаленіших куточках світу.

Після першої світової війни, відновивши незалежність Литви, розпочалось інтенсивне відродження національної литовської культури. Народну культуру збагачувала плеяда литовських письменників, співаків, музикантів, архітекторів, багато з яких відомі не тільки в Литві (М. К. Чюрльоніс, О. Мілашюс). Чимало культурних пам'яток свідчать про ті плідні, сповнені оптимізму та радості працювати на благо Батьківщини, часи. На жаль, велика їх частина була знищена під час радянської окупації.

Молоді, енергійні творці виїхали на Захід або гинули у сибірських таборах. Литовська культура задихалась від ідеологізму та інтернаціоналізму, проте з`явились паростки культури в еміграції. Рядки з віршів еміграційних поетів – Б. Бразджіоніса, Г. Нагіса, К. Брадунаса – часто звучать у вустах литовця, а Й. Мєкас, Е. Цінзас, І. Шейнюс, Т. Венцлова стали невід'ємною частиною світової культури. Парадоксально, але під час страшного Червоного періоду литовська культура збагатилась, її поповнювали прекрасні поети Ю. Марцінкявічюс, С. Геда, М. Мартінайтіс, в театрах було безліч нових п'єс та постановок, а люди, які наче хотіли сховатись від радянської повсякденності, всім серцем черпали джерела культурних цінностей.

Відновивши незалежність у XX ст., Литва знову відкрилась світовій культурі. Загал унікальних символів, менталітет народу, що складає ядро культури, стали досяжними кожному зацікавленому громадянину світу. Представники литовської культури успішно влились до лав світових творців. Литовські міста прикрашає нова прекрасна архітектура, у художніх галереях – роботи з живопису, графіки, фотографії, скульптури різноманітних жанрів. Поруч з традиційними жанрами популярні інсталяції та різні проекти, що підготовлені литовськими митцями або спільно з іноземними колегами.

Литовська культура витримала чимало випробувань. Надзвичайно сильний потенціал її творців ступає у подальшу зрілість, вносячи свій вклад у загальносвітову культуру. Більше інформації можна знайти на інтернет-сайті Міністерства культури Литовської Республіки: http://www.lrkm.lt